Анна Ярославна

А́нна Яросла́вна (у французьких джерелах Аґнеса) (близько 1024 — після 1075) — середня дочка київського князя Ярослава Мудрого, друга дружина французького короля Генріха I Капета, королева Франції. Онука святого київського князя Володимира Святославича.

  • Анна — це передусім одне місто й одна держава. Місто й держава її батька — Ярослава Мудрого, великого князя київського. Володіння цієї держави — Руської землі — простяглися від Балтики до Карпат. — «Анна Київська. Дружина Генріха І»
  • Анна Київська не належить до яскравих зірок, які перетинають небесне склепіння Історії, назавжди залишаючи на ньому блискучий слід. Останні дні її, як і молоді літа, приховано за непрозорою запоною часу. Гільдеберт Лаварденський у «Житті святої Марії Єгипетської» писав, очевидно, згадуючи саме Анну: «Nos leuis umbra sumus, nos actus turbine fumus… — Ми лише тінь прозора, дим, що за вітром летить. Ми мов трави в ланах, лише плоть, згодом твань. Форма речей зникає, і щодня інакшим обрисом постає…» — «Анна Київська. Дружина Генріха І»
  • «Дама, яка вела праведне життя і міркувала радше про духовне, на яке тільки благословлялося, ніж про минуще, сподіваючись, що отримає місце в житті вічнім…» Ось і все, що записано про Анну Київську у «Великій хроніці Франції». — «Анна Київська. Дружина Генріха І»
  • Нині кров Анни тече у жилах майже всіх монархів Європи: від Філіппа Единбурзького до Філіппа I Бельгійського — через Філіппа IV Іспанського: і всі троє — тезки її старшого сина. — «Анна Київська. Дружина Генріха І»
  • Понад шістсот тисяч нащадків королеви, як відомих, так і забутих, уже зібрано у генеалогічній базі Capedia: Бернадет Ширак, Сеголен Руаяль, Брук Шилдз і навіть Селін Діон, якщо називати тільки жінок… — «Анна Київська. Дружина Генріха І»
  • У містечку Санлісі, під Парижем, довелось мені тримати в руках шедевр з бібліотеки Ярослава Мудрого. Це книжка дочки київського володаря, дружини французького короля Анрі І, Анни, де кирилицею, глаголицею та латинським шрифтом написані християнські молитви. Можна уявити собі, який шанобливий подив повинні були виклика­ти всі ті письмена в оточенні короля, який не вмів писати, за нього державні документи підписувала дружина. Зберігся навіть її підпис (regina Анна), де слов’янське письмо поєднане з латиною. Якби наша влада дбала про історичну пам’ять України, цей молитовник був би скопійований і виданий мільйонними накладами, щоб кожна душа в нашій державі знала, де її європейське і світове коріння. — «Енергія культури» (лекція) (2004)
  • Хроніст Гуго із Флері також засвідчує, що Генріх I «взяв за дружину Анну, доньку короля рутенів (русів) від якої мав трьох синів — Філіппа, Гуго і Роберт[usa], який передчасно помер». А потім несподівано на полях рукопису додає два слова: «Emmamque filiam — І доньку Емму». Важко знайти краще свідчення недбалого ставлення до дітей жіночої статі! — «Анна Київська. Дружина Генріха І»
  • Цю королеву огортає туман одинадцятого століття, а риси обличчя спотворили бурі історії — ми ніколи не дізнаємося про зовнішність цієї жінки, її вдачу і справжні почуття. Від неї лишився тільки підпис, власноруч виведений кириличними літерами під однією грамотою. — «Анна Київська. Дружина Генріха І»