Андропов Юрій Володимирович

Ю́рій Володи́мирович Андро́пов (рос. Юрий Владимирович Андропов; 1914–1984) — радянський партійний і державний діяч.

• Можна відібрати свободу, тільки потрібно спочатку дати ковбасу.
• Якщо говорити відверто, ми ще досі не вивчили належною мірою суспільство, в якому живемо та працюємо. — Промова на пленумі ЦК КПРС 15 червня 1983 року.
• Суворий порядок капіталовкладень не вимагає, а віддачу дає більшу. — Промова на Московському машинобудівному заводі в січні 1983 року.
• Часом у політиці блеф допустимий, але це заняття не для глав держав. На цьому рівні потрібно бути, а не здаватися.
• Приїжджайте до нас [на Луб’янку в КДБ] посадимо вас… напоїмо чаєм.
• Андропов справляв враження прихильника реформ… у нього знаходилися утішні слова для реформаторів… Він був, безсумнівно, людиною вихованою і міг привернути до себе… але я незмінно відчував у ньому щось холодне і непроникне. Здавалося, що його очі змінювали забарвлення, було в цих очах крижане полум’я, приховане за скельцями окулярів. Ніколи не забуду останню зустріч з цією страшною людиною. Вона трапилася в останній день нашої революції… посеред вулиці нас затримали агенти КДБ і доставили в радянське посольство. Зустрів нас [Копачі з дружиною] Андропов щирий, привітний, наче ми прохані, дорогі гості… запросив нас до столу «на чашку чаю» і, посміхаючись, сказав, що Янош Кадар формує новий уряд, і що він дуже хотів бачити в ньому полковника Копачі. Я повірив радянському послу. «Час тривожний — сказав він. — Якщо хочете, ми надамо вам машину, і ви будете доставлені до глави нового угорського уряду». Я погодився. До під’їзду була подана бронемашина. Я на все життя запам’ятав, ніколи не забуду Андропова в останню хвилину нашої останньої зустрічі, він стояв на верхній площадці сходів, посміхався мені, махав на прощання рукою… Радянська бронемашина доставила мене просто до в’язниці, з якої я вийшов за амністією через 7 років, у 1963. — Зі спогадів полковника і шефа Будапештської поліції.
• Розум і холоднокровність — ось що відрізняло Андропова, людину, яка, безумовно, була вищою інстанцією, що виносила рішення, кого саме і скільки має бути страчено. Я впевнений, що йому була дана абсолютна влада розправлятися з революціонерами. Так що царство терору в Угорщині було царством терору Юрія Андропова. Воно пов’язане з його ім’ям навіки… — Зі спогадів Георга Хелтеї, заступника міністра закордонних справ в уряді Імре Надя.