Антонова Ірина Олександрівна

Антонова Ірина Олександрівна (рос. Антонова Ирина Александровна 20 березня 1922, Москва, РРФСР — 30 листопада 2020) — російська мистецтвознавиця, директорка Державного музею образотворчого мистецтва імені О. С. Пушкіна.

• Я людина, що вихована на ідеях революції. Я не тільки не заперечую їх, вони суть моєї натури.
• Мабуть, мені потрібно було стати лікарем. Людиною, яка щось робить і майже одразу бачить результат. Я люблю мити посуд. Тому що бачиш, що ось він, чистий, і це мені приносить задоволення.
• Коли я прийшла працювати в музей, сказала собі: “Довго я тут не затримаюсь”. Я любила мистецтво, але в 1945 році музей був порожній: картин на стінах не було, стояли ящики, ще не відкриті. Тільки холод і вельми поважний персонал – багатьом тоді було років по п’ятдесят. Я подумала: «Невже вони будуть моїми подружками? Який жах!”
• Знаєте, з чим я йду на той світ і що мене засмучує? Жахлива недосконалість людини. Вона здатна на все: закрити своїм тілом амбразуру, зробити неймовірне відкриття, забратися куди завгодно. А добра в ній мало.
• В кінці життя мене хвилює тільки одне: що буде далі.
• Я знаю одне: життя – це незвичайний дар.
• Люди не мають потреби в оригіналах, їм до вподоби репродукції. «А навіщо мені Лувр? Я все це бачив в інтернеті». Це пригнічує.
• Зараз будь-який дурень може привезти на виставку все, що захоче, хоч купку лайна (таке, до речі, вже бувало), і покласти перед картиною великого майстра – ось, мовляв, який він сміливий. Але ми вважаємо за краще прибрати за ним. Тому що це не є сучасне мистецтво.
• До мене часто підходять прості люди і просять пояснити їм «Чорний квадрат». “Невже ви самі не розумієте? – запитую я. – Це повне заперечення. Малевич говорить нам: хлопці, пішли додому, все закінчилося”. – «Але ж щось там видніється?» Я відповідаю: «Нічого не світиться! Це чорний квадрат, повне ніщо. Малевич показав нам, де крапка».
• Я думаю, скоро людина вийде на якийсь інший рівень створення мистецтва. Але поки мені не вистачає уяви, щоб зрозуміти, яким це мистецтво буде.
• Пам’ятаю часи, коли кожен мій ранок починався дзвінком з питанням «Ну як там баланс?». Ці слова були зрозумілі тільки мені, вони не стосувалися бухгалтерії. Дзвонили дізнатися про правильний баланс між формалістами і реалістами.
• Наше сприйняття мистецтва залежить не від рівня нашої підготовки, а від того, що ми відчуваємо в даний момент. Я ходжу на музичні концерти, і трапляється іноді, сиджу і думаю: «Що ж я, неначе заслонка пічна, нічого не відчуваю? Начебто і музика улюблена …» А буває стан, коли ми все вбираємо повністю.
• Скінчилося створення прекрасного – хіба ви не помічаєте? Виникло антимистецтво. Я констатую це без негативних знаків: мистецтво трансформувалося у щось інше. І скоро цьому продукту придумають назву.
• Найдивовижніше в мистецтві – можливість по-новому поглянути на речі, які, здавалося б, добре знаєш. Великі твори вічні, ви завжди будете відкривати їх заново. Цей феномен Андре Мальро називав «непередбачене буття».