Ата

А́та, Ате (дав.-гр. ἄτη — зніяковілість, замішання, плутанина, нещастя, нестяма, безрозсудна пристрасть) — у давньогрецькому епосі — дочка Зевса; втілення раптового безумства, що находить на людей і богів.

• Доньки-бо є у Зевса великого — Літи-Благання, —
  В зморшках обличчя, кульгаві, з очима, що зиркають скоса,
  Аті-Нестямі услід вони заклопотано ходять.
  Ата ж є дужа й на ноги проворна, то їх набагато
  Випереджає і, цілу кругом оббігаючи землю,
  Шкодить людям, а Літи стають їм тоді в допомозі. — Гомер. Іліада IX 502-512
• Зевсова донька поважна, Ата зловредна, що розум
  Всім засліпляє, легкі в неї ноги, і навіть не ходить
  Ними вона по землі, по головах людських прямує
  Й розум затемнює в них. — Гомер. Іліада XIX 91
• Ату Кротон вхопив за голову в косах блискучих,
  Гнівом палаючи люто, й великою клятвою клявся,
  Що відтепер на Олімп вже ніколи й на зоряне небо
  Більш не повернеться Ата, що розум усім засліпляє.
  Мовивши так, розмахнувсь і з високостей зоряних неба
  Зевс її скинув, і вмить на людські вона впала роботи. — Гомер. Іліада XIX 91